Життя цікавеMehanik`s blog

Є дві речі, які не люблю, коли дивлюсь футбол на стадіоні - це дудки і “сємочки” (тобто соняшникове насіння). Футболом цікавлюсь ще з 1998 року. Саме тоді почав ходити на стадіон вболівати за рідну команду. Свого часу я відвідував майже кожний матч улюбленої команди. Зараз уже вболівальницька активність знизилась і я уже не так часто ходжу на футбол. Але коли випадає можливість, то з великим задоволенням підтримую команду. І саме “сємочкі” та дудки портять цю футбольну атмосферу. Здається це уже стало типічним традиційним сапортом. Ну скажіть, як можна забивши рот насінням дивитися за грою і щось покрикувати, випльовуючи при цьому непережовані рештки? Це ж неповага не тільки до команди, а й до самого себе, бо зазвичай такий “вболівальник” викидає шкаралупи собі під ноги. Другий негатив футбольної підтримки - це дудки. У них такий неприємний “дикий” звук, що здається, якби я був футболістом, то від такого звуку розучився б грати. А болільники, які сидять поблизу “дударя” взагалі можуть оглухнути. Тому кожного разу, коли йду на стадіон, - вибираю місце біля фан-руху. Тому що там - справжня підтримка. І недаремно в кінці матчу команда іде дякувати за підтримку саме до секторів фан-руху, а не до “кузьмічів”, які дожовують свої “сємєчкі” і тримають в руці обслинену дудку.
Відеоролик на продовження теми