На зеленій траві я лежав у крові,
Нога в мене була перебита.
Автомата пустить, я не думав й на мить,
Але диска була вже розбита.

І не вірив ще я, що машина моя
Мені більш вже не буде служити.
І хоч сили не мав, та ще раз спробував,
Нажаль, мусив її відложити.

А друзі всі мої вже вступали в бої,
Гучно грали смертельні машини.
За ідею ж свою тут ведуть боротьбу,
Не дармує ніхто ні хвилини.

Не стріляв тільки я і машина моя.
Як дитя я хотів заридати.
Не так рана пекла, як давила туга,
Що я мусив бездільно лежати.

Потемніло в очах, до землі я приляг,
Щоб у неї знайти прохолоду.
І почув я знову, кров стікала в траву —
Я руками пошукував воду.

Врешті ворог втікав, що на нас наступав,
Замовчали пекельні машини.
Тільки ліс клекотів, про героїв шумів,
Що героїв підносять з руїни.

Друзі мої прийшли, на руках піднесли,
І забрали мене зі собою.
При дорозі лежать, два друзі, та мовчать,
Що лягли по-геройськи у бою.

Прощавайте друзі, спіть спокійно собі.
Заповіт ви дорешти сповнили,
Батьківщину свою мужньо ви у бою,
До останку життя боронили.

Ми за рідний народ ідемо у поход,
Занесем про вас вістку родині.
Вашу смерть пімстимо, ворога розб’ємо,
І здобудемо волю Вкраїні.
(Співаник УПА. Борці за волю України. - Львів:Меморіал, 1992. - С.174)