З історії футбольних правил. Коли гол вважався забитим. М’яч
Категорія Футбол | Опубліковано 29-06-2009
Продовжую знайомити Вас з історією футбольних правил.
КОЛИ ГОЛ ВВАЖАВСЯ ЗАБИТИМ
Раніше ворота являли собою дві дерев’яних тичини, поставлені на лінії воріт на відстані 7,32 м один від одного. Гол вважався забитим у тому випадку, якщо м’яч пройшов між штангами на будь-якій висоті. При закиданні м’яча через бічну лінію гол забитим не вважався.
Висота була обмежена тільки з 1866 року. На висоті 2,44 м від землі натягувалась стрічка між тичинами воріт. Вважалося, що гол забитий, якщо м’яч пройшов за лінію воріт між тичинами під верхнім обмеженням воріт. Гол вважався забитим і у тому випадку, якщо м’яч не пройшов за лінію воріт через те, що захисник рукою не дав м’ячу влетіти у ворота. В 1874 році для воріт в якості поперечини рекомендували колоду. З 1887 року гол не вважався забитим, якщо нападаючий гравець рукою торкнувся воріт, і вважався забитим у власні ворота, якщо до них доторкнувся рукою захисник. Сітку воріт, хоча й не в обов’язковому порядку, стали застосовувати в 1891 році. Установлена по інструкції товщина штанг воріт і колоди (12,5 см) ставиться до 1894 року. Пізніше ширина й товщина колоди й тичин була дозволена в межах від 10 см до 12 см. В 1898 році в правилах з’явилася установка, що ворота повинні стояти посередині лінії воріт, тобто на однаковій відстані від бічних ліній. Перетин тичин і колоди воріт був квадратним. З 1957 року вони могли мати й інший точно встановлений перетин. У той час було дозволено використовувати при виготовленні воріт не тільки дерево, але й метал. Дротяні сітки воріт були заборонені, навіть якщо дріт покритий іншим матеріалом. З 1967 року, за згодою обох команд, дозволялося догравання товариського матчу і без поперечини, якщо вона при грі була ушкоджена й немає можливості привести її в колишній стан.
М’ЯЧ
Із самого початку організованого футболу, як правило, грали круглим м’ячем зі шкіряним покриттям і накачаною камерою. Такий м’яч не був новинкою і в інших іграх. Ян Амос Коменський у середині XVІ століття в творі «Орбіс піктус» описує балон, надутий повітрям через клапан. У першому чеському виданні правил пункт про «снаряди» пропонує «надутий м’яч або велику кулю, підготовлену спеціально для цієї гри і постачений шкіряним покриттям. М’яч можна надути за допомогою гумової трубки, яка потім добре перев’язується, щоб повітря не виходило». Розмір м’яча і його вага визначали тоді за традицією. Тільки в 1871 році знаходимо в правилах згадування про те, що м’яч повинен мати довжину окружності від 68,5 см до 71 см. Вага м’яча була встановлена тільки в 1888 році — від 370 г. до 425 г. З 1935 року припустима вага збільшилася до 396-453 г. Дана вага вважається обов’язковою для початку матчу.
З 1955 року заміна м’яча проводилась тільки за згодою судді. З 1960 року суддя може дозволити заміну м’яча в тому випадку, якщо протягом матчу вага м’яча збільшилася настільки, що, за висновком судді, м’яч став некондиційним для гри або небезпечним для гравців.
Класна інформація, дякую
Правда, не дуже зрозумів, чому не можна було торкатися воріт – щоб не зрушити їх з місця?? (типу як в хокеї)