Уже майже півроку як я одружений. Багато хто питає: «Ну як твоє сімейне життя?», але одним словом не скажеш, наприклад «добре» чи «погано». За цей час я встиг виділити кілька переваг і недоліків сімейного життя. Поділюся ними з Вами. Наперед зазначу, що у кожного з подружжів є свої плюси і мінуси, тому запропоновані мною пункти не є обов’язковими для всіх.
А розпочну з недоліків:
1. Приходиться часто йти на компроміси. Так уже склалося в природі, що всі ми різні й не можемо бути ідеальними, як би того не хотіли. Без конфліктів жити взагалі не можливо і тому, щоб якось їх уникнути чи залагодити, потрібно завжди знаходити якийсь компроміс. Більше того, якщо не йти на компроміси, то сімейне життя рано чи пізно «розвалиться». Тому хочеш ти чи ні, але коли жінці хочеться спати, а тобі дивитися телевізор, то мусиш до мінімуму знизити звук аби лиш не виникло сварки. Проте варто пам’ятати, що поступки мають бути взаємними і не бути стовідсотково вигідними для обох сторін. Читати далі »
Ну ось, і настав той час — завтра я офіційно одружуюсь. Кілька місяців підготовки, нервувань, переживань і клопотів уже практично позаду. 20 вересня відповідальний день у моєму житті.
Дехто зі знайомих каже, що «ще рано», мовляв, «погуляв би ще… пожив би для себе… ти ж іще зовсім молодий…»
Інші ж, навпаки, — кажуть «правильно… чого тягнути… 22 якраз нормальний вік, тим більше, що вже вивчився, знайшов роботу і т.д…»
Хто з них правий — не знаю. Час покаже. Тут уже не вгадаєш 
Та я більше схиляюсь до думок 2-ї категорії людей. Я вже давно вирішив про одруження і постійні читачі знають про мій намір. Ну, і на мою думку, за 5 років тісного знайомства можна вивчити людину від А до Я. Звичайно, все рівно, при спільному проживанні потрібен час на, так зване, «притирання». Проте, маю надію, що сімейне життя принесе задоволення мені і моїй дружині …
Ну все. Немає часу більше щось писати — іду далі готуватись. Зустрінемось уже в іншому статусі
Здоровенькі були. Я знову готовий присвятити себе своєму дітищу – «Життя цікаве». Можете мене привітати – захистив дипломну, і, відповідно, закінчив університет, (залишилось лише дочекатися вручення дипломів) щоправда був дуже розстроєний кілька днів, бо отримав 4. Завкафедри мене чомусь не взлюбив. Але то хай вже буде на його совісті. Вже вкотре переконуюсь, що справедливості немає ніде і у виграші в основному залишилися ті, хто купив дипломну і “підлабузники.” Та менше з тим. 4 – це теж нормальна оцінка, і як то кажуть, на роботі дивляться на знання, а не на оцінки.
Є ще одна вагома новина – на Трійцю у мене були заручини. Такщо восени уже закінчиться моє холостяцьке життя. Але це не значить, що я закину блог – не дочекаєтесь. Майбутня дружина поділяє моє захоплення і в жодному разі не буде перешкоджати у цьому, а можливо й навпаки, чим зможе – допоможе.
Нещодавно отримав повістку у військовий комісаріат — благо, зараз навчаюсь і маю відстрочку до липня місяця. Проте восени мене, скоріш за все, очікуватиме чергове “запрошення”. І я оце сиджу думаю, що якось неправильно це виглядає — мені скоро 23, закінчую ВНЗ, маю роботу, найближчим часом планую створити сім’ю, і тут на тобі — “шагом марш в армію”. І що ж це значить — рік пропадає даремно (чи то ніби зараз 9 місяців зараз, але все ж таки)? І що потім? Знову починати все спочатку — шукати роботу, згадувати здобуті раніше навички, і хто його зна чи й дівчина захоче чекати. Я у ній, звичайно, впевнений, але знаєте, від цього ніхто не застрахований.
Я не проти армії, навпаки — вважаю, що без неї неповноцінна держава і якби я не поступив в університет, то б із задоволенням пішов би на службу, але зараз для мене це є недоцільним. Читати далі »
masterpiecer уже давненько запросив до флешмобу. Реагую лише зараз. (Сесія, блін, за… замучила ) А флешмоб простий – потрібно поділитися планами на майбутнє. Я колись уже згадував на блозі, що планувати ніколи нічого не люблю, тому назву трохи по іншому – цілі, те до чого буду прагнути в 2009-му році.
Почну із блогу:
Скажу усім песимістам, хто вважає і вважав, що блог найближчим часом загнеться – цього не буде, ну принаймі, найближчих 2 роки, це точно. Блог буде існувати доти, доки буде хоч крапля бажання і натхнення. А щодо цілей, то вони банальні: по-перше, вкотре ставлю мету частіше публікувати контент і вкотре все провалюється Маю надію, що в 2009-му вдасться налагодити ситуацію.
По-друге, тим же контентом буду старатись збільшити кількість читачів. І чим якісніші, цікавіші і корисніші статті у мене будуть, тим краще. Читати далі »
Не раз чую від друзів, які живуть в місті фразу типу: “Добре жити в селі – природа, чисте повітря і таке інше”. Після невеликого порівняльного аналізу виділив кілька факторів, чому в середньостатистичному українському селі жити краще:
- у селі чистіше повітря;
- сільські жителі менше тратять на продукти харчування, бо, як правило, мають свої і натуральні;
- в селі тихо і спокійно, – немає такої метушні як у місті;
- селяни мають власні будинки і можуть не хвилюватися за такі міські проблеми як, наприклад, сусід зверху затопив, чи сусід за стінкою робить ремонт і постійно щось там стукає і грюкає і т.д.;
- маєш можливість казати людям добрий день і чути від них теж саме у великих кількостях;
- в селі люди більш привітні і дружні;
- не потрібно платити квартплату. Селянин сплачує лише за газ та світло;
- в селі немає такого поняття як “нудьга” – завжди є що робити;
- сільські люди більш фізично витриваліші, ніж міські.
Проте і сільське життя має чимало недоліків. Згодом я спробую навести причини, чим місто краще за село, на мою думку. Запрошую усіх до обговорення.
Недавно йшов вулицею і спостерігав таку картину: мати сварила свого сина (на вигляд 5-ти років) і при цьому використовувала ненормативну лексику. Я був в легкому шоці – підійшов до жінки і сказав, що так мов «розмовляти» не можна, бо ж потім син виросте і сам буде «гнути матюки». У відповідь почув: «А що такого? Нехай змалку звикає до матюків.» Слова мами мене шокували. Як же так? Невже їй до вподоби буде, коли син підросте і пошле матір на три букви?
Хоча чому тут дивуватись? Нецензурну лексику зараз можна почути всюди: на вулиці, в магазині, в громадському транспорті і т.д. Склалося враження, що мат став невід’ємною частиною спілкування. Не даром наші східні сусіди росіяни кажуть: «Мы матом не ругаемся – мы им разговарием», бо так і є. Читати далі »
21 травня до Луцька завітала найкраща четвірка українського Comedy Club: Сергій Притула (“Тернопільський Сірий”), Вадим Мічковський (“Дядя Жора”), Андрій Молочний та Антон Лірник (“Дует ім. Чехова”). Скажу Вам, на їхній концерт я чекав давно і вже навіть не надіявся, що вони приїдуть. Але як тільки побачив червоні афіші, які майоріли на вулицях міста, – без вагань відправився купувати квитки. Вартість білетів була помірною – від 40 до 120 грн. Спершу думав придбати за 40, але махнув рукою, сказав про себе: “Ех, скільки того життя!?” і взяв за 100. Витрачених грошей не шкода, бо концерт був таки вартий того. Читати далі »
Це, напевно завершальна в цьому році серія фактів про мене
1. Насправді я живу не в Луцьку, а в селі, яке з ним межує.
2. Мій рекорд розмови по мобільному телефону – 4 години.
3. Колись в дитинстві мені подарували папугу, але коли мені набридло за нею доглядати, то випустив пташку на волю.
4. В основному люблю слухати рок (переважно український – Мотор’ролла, Друга ріка, Океан Ельзи).
5. Я стараюсь ніколи нічого не планувати, бо часто буває, що всі плани летять шкереберть. Читати далі »
До речі, за прикметою “Якщо в цей день випадає сніг, кажуть, що то Михайло приїхав на білому коні”. А сьогодні, саме так і було. Настає зима, панове 
