Життя цікавеMehanik`s blog

Чи вірите ви в гороскопи? Я уже тривалий час в це не вірю. Переконався на власному досвіді, що все це дурниці.
Прочитав одного разу, що я виграю в лотерею. Я з радісним передчуттям побіг до кіоску національної лотереї і купив білети “Лото-Забави”. Купив аж 3 штуки, щоб не “пролетіти”. Настав день розігражу, - і що ви думаєте? Виграв? А дзуськи. 9 гривень викинув коту під хвіст.
Ну, але думаю, ладно, може не ту лотерею купив. Через деякий час читаю наступний гороскоп на тиждень. Написано: “четвер проведіть на свіжому повітрі з коханою людиною”. Ну я вже собі запланував, що саме так і зроблю. Ага. Не тут то було. В четвер весь день лив дощ.
Ну і остаточно я розчарувався в гороскопах коли прочитав, що субота - сприятливий день для покупок. А я саме збирався купити собі флешку. Вирішив - купив… Рівно через місяць моя флешка накрилась…
І вір після всього цього у гороскопи…

Часто задаю собі питання: “Чому ми сваримося?”. Чому ми не можемо постійно жити в злагоді? І, взагалі, як втримати себе щоб не зірватися? Ми постійно встряваємо в якісь конфлікти чи то вдома, чи то на роботі чи й на вулиці. Для декого це навіть норма життя. І ніхто навіть не задумується, що цим ми завдаємо шкоди не тільки оточуючим, а й собі.
Я - людина не конфліктна. Стараюсь не встрявати в суперечки. Буває інколи, що не стримаюсь і зірвуся, але це буває рідко. Щоб не посваритись я користуюсь такими правилами, які, думаю, і вам допоможуть.
1. Коли ви знервовані - порахуйте подумки повільно до десяти. Це має трохи заспокоїти.
2. Мовчання - золото. Якщо ви бачете, що людині нічого не докажеш, то краще промовчати. Це повинно зупинити вас від наростаючого конфлікту.
3. Старайтесь не підвищувати голос як би вам цього не хотілось. Говоріть спокійно і врівноважено. Криком нічого не докажеш.
4. Ніколи не дорікайте людині, інакше вона може дорікнути вам.
5. Інколи корисно побути на самоті. Замкнутися від зовнішнього світу. Це також допомагає вгамувати негативні емоції.

Наводячи порядок у шухляді, натрапив на зошит з віршами, які я написав десь в 16 років. Більшість з них є примітивними, на мій погляд, але деякі все-таки можна взяти до уваги. Зокрема, вірш про життя:

Життя! Як багато в цьому слові
І радощів, і горя, і турбот;
Сьогодні - смуток, завтра - щастя, і знову -
День наповнений скорбот.

Життя! Яке воно прекрасне:
Наповнене любов’ю і теплом,
Але водночас і нещасне,
Бо зло гуляє поруч із добром.

Життя! Яке воно коротке!
Не встигнеш оглянутися назад -
Як ти уже старий, неповороткий
І будеш іншим роздавать порад.

Тому живи, радій життю.
І не розтрать часу даремно.
Віддай всю волю почуттю,
І щастя відповість тобі взаємно.

Хабарництво є майже усюди. Університет в якому я навчаюсь - не виняток. Під час сесії це особливо яскраво проявляється.
Можливо, когось і здивує моя думка, але з одного боку хабар це добре. Пояснюю чому. Припустимо, учиться людина на менеджера, але до переліку предметів крім суто професійних необхідно також пройти дисципліни загального значення (наприклад, хімія, фізика, історія і т.д.). Зрозуміло, що все знати неможливо, а дещо й не потрібно. Тому студенту краще заплатити гроші, ніж вивчити певний предмет. Він сам вибирає що йому вчити, а за що краще й заплатити. Або, наприклад, студенту “горить” стипендія.
На щастя, мені не доводилося платити. Хіба що приходилось набирати “методички” для викладачів.
Та й викладачі у нас гуманні. Якщо студент вчиться, то й хабаря не потрібно платити. В основному платять ті, хто не хоче вчитись. Але трапляються й такі, що будуть “валити” студента до тих пір, поки той бідний не заплатить. Але це, швидше за все, винятки, бо, як я казав вище, хто вчиться, той здає екзамени (заліки) і без хабарів.

Сьогодні у школах відзначають випускний. Це одна із важливих подій кожної людини після якої починається новий етап життя.
Відразу згадується мій випускний. Це було зовсім недавно - 3 роки тому (2004-й р.). Пам’ятаю, як багато моїх однокласниць і однокласників сумували за школою. У декого на очах виступали сльози. Але я чомусь не сумував. Навпаки, в деякій мірі радів новим змінам у житті. Особливо не сумував з розлукою з однокласниками, можливо, ще й тому, що майже всі з одного району і живемо недалеко один від одного. А це, як правило, свідчить про те, що й після закінчення школи будемо бачитись. Так воно є. Навіть більше того, троє моїх однокласників тепер навчаються зі мною в університеті в одній групі.
Ще й досі у мене залишилась образа на вчительку математики (алгебри та геометрії) через яку я втратив можливість отримати медаль і яка відбила у мене бажання вчитися (якщо комусь цікаво, то пізніше напишу про неї). Тому був засмучений, коли при врученні атестату у мене не було медалі. І ще було більш образливо, коли дехто купував собі цю медаль. Я теж міг купити, але не хотів. Я вважав це принизливо.
А загалом випускний 2004-го року пройшов вдало: з танцями, смачною їжею, цікавими конкурсами, чарівними однокласницями і з зустріччю сонця.

На днях придбав радіотелефон Panasonic (KX-TG7107 UA). Радує, що китайці навчились випускати телефони на українській мові, а не лише на російській. Але не зовсім задоволений якістю перекладу. Трапляються помилки в меню телефона. Зокрема, такі як “Настройка слухавки”, правильніше було б “Налаштування слухавки”. І також на запитання “Видалити номер?” є варіанти: “так”, “не має” (замість “ні”). Очевидно перекладали через Прагму Та Бог з ним, з тим перекладом.
Переходжу до цікавішої частини, а саме: “Інструкція по експлуатації”. Таке враження ніби вона написана, перепрошую, для тупих. Пишуть такі речі, які навіть 5-літня дитина знає. Зокрема такі: “Не використовуйте цей виріб поблизу води”, “Не змішуйте старі та нові батареї”, “Не викидайте батарею у вогонь, оскільки вона може вибухнути” . Це ж і так всі знають.
А тепер, найцікавіше, те, що мені особливо сподобалось: Читати далі »

Все. Євробачення - 2007 закінчилось. Воно не було якимось особливим чи неповторним, воно було таким, як і в попередні роки - непередбачуваним. І вже вкотре переконуюсь, що на Євробаченні вибирають далеко не за вокальні дані. В Євробаченні, перш за все, голосують за своїх. І чим більше країна дружить з іншими державами, тим більше балів вона набере. Тому те, що за Україну високі бали віддали Грузія, Польща і Португалія - закономірно. Росії, напевно, не сподобалось, що Сердючка співала “Russia, good bye”, - і як результат - тільки 8 балів. Ну і х** з ним.
Для мене перемога Сербії була абсолютною несподіванкою. Так, пісня у них непогана і заслуговує на хороше місце, але не перше. Хоча, може я й помиляюсь. У кожного свої смаки. Особисто мені сподобались такі країни: Грузія, Білорусь, Греція, Франція та Німеччина. Але це вже не має значення.
Естонія просто здивувала - Росії віддала 12 балів. Аж ніяк не очікував. І це після того, що сталося? М-да. Ну і сама Росія здивувала. Третє місце. За що?
Про Вєрку скажу, що вона молодець. Хай там що про неї говорили, але вона зуміла своєю “Зібен, зібен, ай лю-лю…” розбудити уже напівдрімавших європейців і хоч трохи розважити. Друге місце - теж добре. І не думаю, що Авіатор, Власова чи Козловський (які намагались пробитись цього року на Євробачення) змогли б у Фінляндії зробити такий фурор.

Вчора випадково зустрів своє перше кохання. Я лише привітався і пішов далі, але її посмішка відразу повернула мене до теплих спогадів… Ще в 5-му класі вона запала мені в очі. Саме тоді й зародилися ті чисті і наївні почуття. Її тендітні руки, мила посмішка, і чарівні очі полонили моє серце надовго. З кожним днем моя зацікавленість до неї зростала. Та я тоді ще був скромним і сором’язливим, щоб розповісти їй про свої почуття. Я кожного разу обіцяв собі, що підійду до неї і скажу, що люблю її, але щоразу виникав якийсь страх. Та от випадково, десь в класі 6-7-му (точно не пам’ятаю), я дізнався, що наші почуття взаємні (розповіла однокласниця). І тоді я вирішив написати любовного листа. Я власноруч зробив конверт у вигляді сердечка. Взяв чистий аркуш паперу і почав писати… Читати далі »

Є дві речі, які не люблю, коли дивлюсь футбол на стадіоні - це дудки і “сємочки” (тобто соняшникове насіння). Футболом цікавлюсь ще з 1998 року. Саме тоді почав ходити на стадіон вболівати за рідну команду. Свого часу я відвідував майже кожний матч улюбленої команди. Зараз уже вболівальницька активність знизилась і я уже не так часто ходжу на футбол. Але коли випадає можливість, то з великим задоволенням підтримую команду. І саме “сємочкі” та дудки портять цю футбольну атмосферу. Здається це уже стало типічним традиційним сапортом. Ну скажіть, як можна забивши рот насінням дивитися за грою і щось покрикувати, випльовуючи при цьому непережовані рештки? Це ж неповага не тільки до команди, а й до самого себе, бо зазвичай такий “вболівальник” викидає шкаралупи собі під ноги. Другий негатив футбольної підтримки - це дудки. У них такий неприємний “дикий” звук, що здається, якби я був футболістом, то від такого звуку розучився б грати. А болільники, які сидять поблизу “дударя” взагалі можуть оглухнути. Тому кожного разу, коли йду на стадіон, - вибираю місце біля фан-руху. Тому що там - справжня підтримка. І недаремно в кінці матчу команда іде дякувати за підтримку саме до секторів фан-руху, а не до “кузьмічів”, які дожовують свої “сємєчкі” і тримають в руці обслинену дудку.
Відеоролик на продовження теми